ДАВОСЬКИЙ ФОРУМ І БОГДАН ГАВРИЛИШИН: ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Про те, як зародилась ідея створення Всесвітнього економічного форуму і про його натхненника – Богдана Гаврилишина

Вчора, 19 січня 2016, в швейцарському місті-курорті Давосі відбулось відкриття Всесвітнього економічного форуму. Це щорічна подія, яка має велику популярність і привертає увагу цілого світу. Цього року на форум, який проходить під гаслом “Оволодіння четвертою промисловою революцією”, з’їхалися понад 2,5 тисяч лідерів, зокрема 50 глав держав і урядів, а також близько тисячі керівників багатонаціональних компаній, повідомляє кореспондент УКРІНФОРМ.

(фото Історичної Правди)

До речі, безпосередню участь у проведенні першого Форуму у Давосі, з якого, власне, й було розпочато цей щорічний захід, взяв Богдан Гаврилишин:

«Наближалося 25-річчя Міжнародного Інституту Менеджменту у Женеві. На той час я уже був його директором. Роботу цієї установи було налагоджено так, що учитися і працювати туди приїздили люди із понад 100 країн світу. Різні освітні курси проводилися навіть для голів наглядових рад найбільших світових компаній. Це був унікальний на той час інститут, бо він дійсно був міжнародним. (На відміну від, наприклад, американських бізнес-шкіл, які підлаштовували свої програми під американські способи ведення бізнесу.)

З-поміж викладачів не було більш як 10 осіб однієї національності, серед членів наглядової ради не було більш як 10 відсотків учасників з однієї країни. Це дозволяло постійно перебувати у світовому контексті. Ми, приміром, хотіли зрозуміти, чому японці приймають рішення дуже повільно, але впроваджують дуже швидко. І натомість чому американці продукують рішення дуже швидко, але впроваджують їх дуже довго. Намагалися пояснити це майже в антропологічних термінах: тут працьовитість, там солідарність, довіра тощо.

Одним словом, святкування нашого ювілею відбувалося у тому ж контексті — не хотілося провести якусь там вечерю, ми прагнули зробити щось корисне для цілого світу. От і вигадали формат світового форуму.
Мали деякі організаційні питання, вирішити які могло допомогти найвище керівництво Швейцарії. Природно, мені хотілося зустрітися із Президентом, подякувати йому за підтримку. А ще — пояснити, чому ми були дійсно унікальною школою менеджменту, яка перебуваючи у невеликій Женеві, усе одно лишалася глобальною, екстериторіальною.

Навіть не чекав, що переживу таке потрясіння. Річ у тім, що аби зустрітися з головою Швейцарії, мені порадили просто написати листа. Я надиктував текст своїй помічниці, а вже за три дні вона забігає до мого кабінету і каже, що на телефонній лінії у неї помічниця Президента: «Вона запитує, чи вам зручно о 15:00?» Ось так просто, без президентських апаратів, служб протоколу й усього іншого. Одним словом, їду. Заходжу через відчинену браму, показую копію листа про зустріч охоронцю, а він направляє мене на третій поверх, кімната №322. Стукаю, чекаю, Президент відчинив сам. Відчуваєте різницю?

Наша розмова була дуже ефективною і заодно — дуже дружньою. Домовилися провести форум у горах, в невеликому містечку Давосі. Якщо коротко, то так і відсвяткували свій ювілей, а уже за кілька років усе це перетворилося на World Economic Forum». (цитата з інтерв’ю,The Ukrainians)