ПЛАСТ СВЯТКУЄ СВОЄ 104-РІЧЧЯ!
12 квітня національна скаутська організація України Пласт відзначає свій день народження. Цього року їй виповнилось вже 104 роки. Фонд Богдана Гаврилишина приєднується до привітань і бажає Пласту подальшого процвітання!
Пласт зародився у 1912 році в Західній Україні і сьогодні налічує близько 7 тис. учасників по всій Україні.
Богдан Гаврилишин вступив до Пласту ще юнаком, і ця подія значно вплинула на формування його світогляду, про що він детально описав у своїй книзі спогадів “Залишаюсь українцем”:
«Початок мого довічного пластунства відбувся завдяки моєму братові Михайлу. /…/ Влітку 1937-го Михайло записав мене до мого першого пластового табору. Він приїхав зі Львова, де навчався в університеті, привіз мені пластовий однострій, рюкзак, необхідне обладнання, перед цим записавши мене до одномісячного табору. Він переконав маму відпустити мене самого у довгу подорож до табору, назустріч чудовим пригодам. Саме в цьому першому таборі я навчився дисципліни, дізнався, як бути хорошим членом команди, та пережив кілька справжніх пригод, таких як ночівля у колибі на вологому сіні та лише чашка гарячої води на вечерю. Це сталося так: одного ранку ми вирушили в одноденну пішу мандрівку, перейшли річку й піднялися на верхівку гори. В обід погода раптом змінилась і почалася сильна злива. Ми мусили спускатися вниз по слизькому камінню та стежках. Коли дісталися річки, то з жахом побачили, що вода в ній піднялася, зруйнувала дерев’яний місток та віднесла його уламки разом із поваленими деревами. Ми провели вечір у старій хатинці з дірявою стелею, а після “вечері”, що складалася з чашки гарячої води з кількома зернятками вівсянки у ній, спробували заснути на мокрому сіні, трусячись від холоду. Наступного ранку, коли вода спала, ми перейшли річку вбрід і повернулися до табору, де на нас вже чекав гарячий шоколад та хліб із маслом. Ми були дуже втомлені, але почувалися справжніми героями.
Найважливішим, що я осягнув у таборі, була сама суть Пласту: присяга, правильна поведінка пластунів, наприклад — робити щодня добре діло, зрозумів, як бути слухняним хлопцем, але в деяких ситуаці ях — як бути лідером. Вечорами ми сиділи біля ватри, захоплено дивились на відблиски полум’я і не менш захоплено слухали невеличкі історії, які розповідали наші виховники, про історію України, про її славні, а також принизливі періоди, про стан і потреби нашого суспільства, сподівання впродовж століть здобути незалежність та про необхідність, коли ми виростемо, служити нашому суспільству».
